Лікар з діагнозом
Працюючи з дітьми та підлітками, які страждають на синдром дефіциту уваги та гіперактивності, Зак Гришем ніби заглядає у власне минуле. Він сам живе з діагнозом СДВГ і розуміє, як це — виглядаючи цілком здоровим, відчувати проблеми з базовими навичками: фокусуванням, пам’яттю, емоційною стабільністю та вмінням орієнтуватися в соціальних ситуаціях.
Люди старого загартування схильні заперечувати саму проблему СДВГ. Їм здається, що підвищена вимогливість, жорсткість та непохитність у вихованні автоматично зроблять дитину «нормальною». Але Зак Гришем упевнений: діти із СДВГ мають свої темпи фізіологічного розвитку, тому строгість тут не допоможе. А ось терпляче, наполегливе, усвідомлене та дуже дбайливе виховання творить із такими дітьми справжні дива. 40-50% дітей, яким ставлять діагноз СДВГ, у дорослому віці стають абсолютно звичайними людьми з нормальними здібностями. Зак і сам став таким.
Вирощувати дитину з синдромом дефіциту уваги та гіперактивності набагато складніше, ніж звичайне дитя. Дослідження доводять, що саме батьки відіграють ключову роль у подоланні труднощів, пов’язаних із СДВГ .
Якщо батько добре розуміє особливості цього діагнозу, він може поступово, крок за кроком, допомогти своїй дитині з СДВГ навчитися контролювати поведінку, більше запам’ятовувати, планувати час і поводитися адекватно ситуації. Щоб вам було легше йти цим шляхом, концентруйтеся не на очікуванні конкретних результатів, а на тому, чому ви можете навчити свою дитину.
Ця добра і практична книга містить конкретні поради щодо виправлення основних поведінкових проблем у дітей із СДВГ. У кожному розділі саммарі ви знайдете прийоми, які краще використовувати у взаємодії з дітьми молодшого (4–7 років) та середнього (до 15 років) віку, а також поради для адаптації дитини до умов школи, з якими буде корисно ознайомитись педагогам.
Любов і терпіння допоможуть вам виростити свою особливу дитину максимально підготовленою до дорослого життя. І навіть якщо іноді цим шляхом опускаються руки, це нормально. Просто відпочиньте, не докоряючи себе, а потім знову беріться за справу!
Діти із СДВГ: чим вони відрізняються?
Діти, яким ставлять діагноз «синдром дефіциту уваги та гіперактивності», відрізняються від своїх однолітків у темпах освоєння таких поведінкових навичок, як:
- управління емоціями;
- концентрація уваги;
- запам’ятовування нової інформації;
- планування та вміння дотримуватися розпорядку;
- адекватна оцінка соціальної ситуації;
- ефективне вирішення проблем.
У дітей із СДВГ формування цих навичок займає в середньому на 30% більше часу, тому що передні частки префронтальної кори мозку у них дозрівають повільніше. У нормі формування неокортексу переважно завершується до 20-річного віку. Діти з діагнозом СДВГ цей процес триває до 23–25 років.
Через особливості поведінки діти з СДВГ часто не відповідають очікуванням оточуючих і тому відчувають сильну емоційну напругу. Такі діти схильні замикатися в собі, вважати себе неправильними та нелюбими, принижувати свої переваги, а іноді виявляти ворожість до оточення.
При цьому діти з СДВГ настільки ж розумні та талановиті, як їхні «звичайні» однолітки. Але розлади поведінки створюють драматичний розрив між рівнем обдарованості дитини та здатністю цю обдарованість реалізувати .
Покликання батьків і вчителів — поступово та послідовно допомагати дитині з СДВГ освоїти всі потрібні навички, щоб вона могла нормально взаємодіяти з соціумом, почуватися повноцінним членом суспільства та розкрити свій інтелектуальний, творчий, людський потенціал.
Дорослим, які знаходяться поруч із дитиною з СДВГ, особливо важливо вірити в її здібності та не довіряти розхожим міфам.
Міфи та реальність СДВГ
СДВГ та батьківство
Автор виділяє три стилі батьківства:
- Авторитарний: жорсткі вимоги, відсутність позитивного зворотного зв’язку.
- М’який: відсутність конкретних вимог до дитини, концентрація на емоціях та комфорті.
- Авторитетний: поєднання розумних вимог із позитивним емоційним зворотним зв’язком.
Авторитетний стиль батьківства максимально сприятливий для того, щоб упоратися із симптомами СДВГ у дитини. Цей стиль допомагає знизити тривожність та агресію, підвищити емоційну стійкість та виробити необхідні корисні навички.
Батькам дітей із СДВГ особливо важливо стежити за власною емоційною стійкістю, уникати імпульсивності та жорсткості. У цьому можуть допомогти як робота з терапевтом, медитація, йога та освоєння технік управління стресом, так і періодичні зустрічі з партнером, якого ви спеціально оберете для обговорення таких завдань.
Обговоріть свої слабкості із дитиною. Для нього буде величезним полегшенням дізнатися, що і його батько — такий сильний і розумний — має свої недоліки, які зовсім не роблять його поганою і марною людиною. Подумайте, як ви можете рости та розвиватися разом.
Зак Гришем радить батькам дітей із СДВГ уникати навішування ярликів. Потрібно постійно пам’ятати, що кожна дитина унікальна і має право розвиватися у своєму темпі. Не фіксуйте увагу на певному нормативному результаті – це лише посилює стрес. Натомість зосередьтеся на шляху, яким ви йдете разом зі своєю дитиною, і відзначайте кожну ознаку прогресу .
Вивчаючи методики, які допоможуть вашій дитині з СДВГ розвинути ті чи інші важливі навички, придивіться до себе. Можливо, якісь поради допоможуть і вам стати спокійнішим, упорядкованим і сконцентрованим.
Потрібно вірити в успіх, навіть коли ваша дитина забула в школі рюкзак… всоте. Просто пам’ятайте: його мозок зростає. Йому просто потрібно трохи більше часу та допомоги.
Починайте щодня з нагадування: ваша мета – не вирішити всі проблеми вашої дитини сьогодні раз і назавжди, а допомогти їй стати здоровим та щасливим дорослим у майбутньому. Така зміна фокусу допоможе йти до омріяної мети без надриву і збереже вам багато сил.
Вирішення конкретних проблем дітей та підлітків із СДВГ
У цьому великому розділі будуть дані конкретні поради щодо роботи з окремими ознаками СДВГ вдома та в школі.
Мотивація
Відсутність мотивації до розвитку у дітей із СДВГ — найчастіша скарга батьків.
Спроби замінити внутрішню мотивацію зовнішньої дають погані результати: дитина зовсім втрачає інтерес до власного прогресу і починає працювати за цукерку. Виростити внутрішню мотивацію — значить позбавитися необхідності постійно нагадувати, нагороджувати і карати дитину, намагаючись домогтися від неї руху до мети.
Насамперед варто усвідомити, що слабка мотивація у дітей із СДВГ обумовлена їх фізіологічними особливостями . Їм складно зосередитися, запам’ятати те, що говорить вчитель, тому вони схильні швидко засмучуватися і здаватися, називати себе тупими та лінивими. Чим частіше повторюється ця небажана поведінка, тим міцніше вона закріплюється в нейронній мережі головного мозку. Щоб перервати хибне коло, необхідно розвивати конкретні навички, які допоможуть дитині досягати успіху. Почати краще з коротких, на 10-15 хвилин, розмов:
- Обговоріть із дитиною, чому внутрішня мотивація — надійніший і чесніший інструмент, ніж очікування покарання чи нагороди.
- Розпитайте дитину, що може мотивувати її особисто, без втручання з боку.
Ставте питання, які вимагають не односкладових (так/ні), а розгорнутих відповідей. Шукайте в них інформацію, яку дитина може не повідомляти безпосередньо: про те, чого вона найбільше боїться, з якими труднощами стикається.
Якщо дитина каже: «Ненавиджу в школі сто разів робити те саме» — швидше за все, у нього є проблеми з концентрацією уваги. Якщо він каже: «Мені здається, у цьому класі у мене нічого хорошого не вийде» — це сигнал про низьку самооцінку тощо.
Зміцненню мотивації також допомагають підтримуючі формули, якими батько відгукується зусилля дитини.
Коли дитина приносить малюнок, ви не просто кажете: «Молодець!», а докладно розповідаєте, як цінно те, що дитина проявила посидючість, працюючи над малюнком, які вдалі кольори підібрала, як цікаво побудувала композицію.
При кожній нагоді підкреслюйте, наскільки важливо, що дитина проявляє якості, які стануть у нагоді їй у подальшому житті : вміння концентруватися, планувати, запам’ятовувати. Це закріплюватиме у дитини розуміння, які саме навички вона має виробляти в собі насамперед.
Мабуть, найскладніше завдання у розвитку мотивації — це дати дитині простір експерименту. Не робіть за дитину те, що вона здатна зробити сама. Дайте йому можливість діяти самостійно, помилятися та робити висновки. Допомагайте аналізувати причини невдач. Постійно нагадуйте, що ви впевнені у здатності дитини впоратися із труднощами. В особливо важких ситуаціях допомагайте — але залишайте за дитиною достатньо ініціативи та свободи, щоб не підривати її впевненості та віри у власні сили.
Батьківство, націлене на виключення з життя дитини будь-яких ризиків та дискомфорту, призводить до вивченої безпорадності.
Самоконтроль
Діти із СДВГ імпульсивні. Навчити їх усвідомлювати свої пориви та керувати ними – найважливіший крок на шляху дорослішання.
Почніть із пояснення концепту «паузи» — тихого часу, протягом якого можна ще раз осмислити ухвалене рішення. Потім домовтеся, що в момент, коли рішення дитини здається вам нерозумним, ви проситимете його зробити паузу на 30 секунд і ще раз обміркувати подальші кроки. Для дітей молодшого віку можна вигадати кумедне стоп-слово.
Цей прийом працює і коли дитина, на вашу думку, бреше під впливом імпульсу. Просто скажіть: «Подумай ще раз» — і зачекайте, якою буде нова відповідь. Так можна відрізнити імпульсивну брехню від свідомої маніпуляції.
Поясніть дитині, що її проблеми пов’язані з тим, що її мозок поки що розвивається, — це зніме напругу. Зауважте випадки, коли дитина виявив здатність контролювати свої імпульси. Хваліть його за це, щоб зміцнити його віру в себе. Допомагайте дитині описувати успішні паттерни поведінки.
«Ого, ти спочатку зробив уроки і тільки потім почав дивитися фільм! Це чудовий приклад самоконтролю! Як тобі це вдалося? Якщо дитина не може з відповіддю, запропонуйте свої варіанти: «Ти подумав, як добре прийти до школи з готовим завданням?», «Ти згадав, як ми нервуємо, коли пізно ввечері з’ясовується, що завдання не зроблено?» і т.п.
Проведіть розслідування: які саме ситуації найчастіше викликають імпульсивну поведінку. Обговоріть із дитиною, як можна змінити звичну поведінку, щоб знизити напругу в цих проблемних сферах. Спробуйте навчити дитину практикам медитації та усвідомленості. Використовуйте програми для цього.
Дітям віком від 8 років корисно відзначати імпульсивні вчинки у щоденнику. Ці записи стануть цінним матеріалом для щотижневих розмов, під час яких ви будете разом оцінювати успіхи та аналізувати невдачі.
Типові проблеми, викликані недоліком самоконтролю, потрібно вирішувати, даючи дітям можливість уповільнитись і ще раз обміркувати свою поведінку.
- Імпульсивна брехня. Перепитайте. Запропонуйте паузу. Якщо дитина наполягає на брехні, спокійно викладіть докази, що вона говорить неправду, і повідомите, яку поведінку чекаєте від дитини.
- Агресія у відповідь розпорядження. Спокійно поясніть чому ви просите зробити саме це. Допоможіть дитині пояснити, чому вона відмовляється. З дитиною віком від 8 років обговоріть, як можна знайти прийнятний компроміс. Молодшим дітям спокійно напишіть наслідки.
Якщо ти зараз складеш свої іграшки, ми повечеряємо вчасно і ти зможеш, як завжди, переглянути мультфільм. Якщо іграшки не буде зібрано, тобі доведеться лягти спати без мультика.
Не обіцяйте додаткової нагороди за очікувану нормальну поведінку!
- Постійні вибачення у дітей із СДВГ викликані тим, що вони бояться не виправдати очікувань оточуючих. Зупиніть дитину, яка вибачається не у справі. Поставте два питання: «Ти завдав комусь шкоди навмисне? Зробив щось погане? Якщо відповіді негативні, вибачатися не потрібно. Нагадуйте дитині про ці два питання щоразу, коли вона хоче вибачитися.
Запропонуйте вчителеві вашої дитини з СДВГ використовувати картки, щоб дати час зупинитися та подумати. Вчитель може класти таку картку на парту, коли зауважує, що дитина перезбуджена і втрачає контроль над своїми імпульсами. На картці може бути напис чи малюнок – наприклад, зображення казкового героя, якого ви виберете разом із дитиною.
Для дітей із СДВГ кращі візуальні стимули.
Попросіть вчителя робити зауваження для дитини максимально коротко. Діти з СДВГ губляться, коли чують багатослівні промови.
Якщо дитина з СДВГ на уроці постійно торкається сусіда по парті, вчителю краще сказати: «Маша, руки», ніж пускатись у тривалі нотації.
Використовуйте ігри, щоб навчати дітей контролювати імпульси.
Поясніть дитині різницю між потрібним та бажаним. Допоможіть скласти список 10 бажань та оцінити їхню пріоритетність, поставивши оцінки від 1 до 10.
Управління емоціями
Управління емоціями — складна навичка, яка включає:
- пам’ять про минулий досвід та вміння отримувати висновки;
- вміння думати про наслідки своїх вчинків;
- здатність шукати різні варіанти поведінки у конкретній ситуації;
- здатність враховувати свій емоційний стан та його вплив на прийняття рішень.
Щоб допомогти дитині з СДВГ освоїти контроль емоцій, батькові перш за все потрібно навчити дитину розпізнавати та продуктивно висловлювати свої почуття.
Для цього потрібно навчитися самому зберігати спокій, щоб дитина знала: вона може виражати різні емоції в безпечному для неї середовищі. Не дозволяйте штампам та забобонам («діти повинні бути такими і такими, але в жодному разі не такими», «якщо моя дитина плаче, всі подумають, що я поганий батько» тощо) виводити вас з рівноваги. Не намагайтеся придушувати свої емоції – натомість навчитеся екологічно їх виявляти, знижуючи власну напругу та навчаючи дитину правильним паттернам поведінки. Поводьтеся спокійно і не тисніть.
У напружених ситуаціях звертайте увагу дитини на емоції, які вона відчуває. Запитайте, що він відчуває. У якій частині тіла концентрується це відчуття. Молодшим дітям можна запропонувати намалювати емоцію. Це дає відчуття контролю, навчить дитину розпізнавати свої почуття.
Якщо відчуваєте, що дитину захльостують негативні емоції, допоможіть їй переключити увагу.
Бачу, тобі не дуже подобається сидіти в автокріслі, але тільки так ми можемо доїхати до місця, де на нас чекає чудова прогулянка, ми подивимося на тварин у зоопарку та з’їмо морозиво.
Запропонуйте дитині пограти, потанцювати, обійняти улюблену іграшку або зняти стрес за допомогою жуйки для рук, спіннера або ігор з «розумним піском».
Старших дітей можна закликати до приборкання емоційних імпульсів особливо виразним, пильним поглядом. Пам’ятайте: нотації погано працюють із дітьми із СДВГ . Краще змусіть говорити дитину, запитавши: “Поясни мені, що відбувається?” Для перемикання уваги їм також дуже підходять фізичні навантаження, великі групи м’язів, що задіють: гра в м’яч, їзда на велосипеді, стрибки на батуті, танці.
Щоб допомогти дітям дошкільного віку розпізнавати емоції, заведіть картки з картинками, які символізують радість, смуток, гнів, здивування тощо. Зображення краще вибрати разом із малюком. За допомогою цих карток дитина зможе сигналізувати вам про свій емоційний стан, тренуючись дізнаватися про свої почуття.
Дітям 7–8 років такі картки теж стануть у нагоді — тільки на них будуть не картинки, а назви емоцій. Також ви можете запропонувати їм оцінювати інтенсивність почуттів від 1 до 5 балів.
Діти у віці 9 років і більше можуть розрізняти емоції, які вони відчувають, і думки. Навчіть їх позитивному рефреймінгу, афірмаціям, навчіть розглядати кожну ситуацію з різних боків. Використовуйте приклади зі свого життя, щоб дати дитині зрозуміти: її почуття нормальні і може навчитися ними управляти.
Спробуйте створити систему символів, відповідальних певні емоційні патерни. Наприклад, Бараш із «Смішариків» може відповідати за уподобання все драматизувати, Крош — за квапливість, а Пін — за неуважність. Виберіть персонажів разом з дитиною — їхні імена стануть умовними знаками, які ви зможете подати дитині у важкій для неї ситуації. Під час щотижневих розмов ви зможете обговорити, який персонаж узяв гору в конкретному випадку і що з цього вийшло.
Якщо у дитини почалася істерика, пам’ятайте, що це може бути спричинене відчуттям безпорадності. Він плаче і кричить просто тому, що не вміє справлятися зі своїми почуттями та не знає, як вирішити проблему. Заспокойтесь самі. Задавайте відкриті запитання та уважно слухайте. Допоможіть дитині назвати всі емоції, що виникли. Виділіть ключову проблему. Змалюйте наслідки того чи іншого вибору (уникайте оцінок і говоріть коротко). Запропонуйте дитині знайти варіанти рішення — тут особливо важливо, щоб вона сама вигадувала і пропонувала.
Нагадуйте дитині, що почуття часом захльостують її з головою, тому що мозок ще не повністю сформований. Зауважте всі випадки, коли дитині вдалося впоратися з емоціями. Надихайте його своєю вірою в те, що він обов’язково зможе навчитися поводитися як дорослий.
Поговоріть з учителем про необхідність давати дитині з СДВГ невеликі перерви для зняття нервової напруги. В ідеалі в школі має бути антистресова кімната, куди дітей відправляють пострибати на фітбол або просто посидіти в тиші, без сторонніх.
Збільшення робочої пам’яті
Короткострокова або робоча пам’ять — основа таких навичок, як читання, виклад почутого, запам’ятовування пояснень вчителя. Зазвичай проблеми з ємністю робочої пам’яті виявляються у віці 8–9 років, коли дітям у школі починають давати завдання складніше. На відміну від інших симптомів СДВГ, знижена ємність робочої пам’яті не проходить сама собою з віком . Проте систематичні тренування допомагають подолати відставання дитини із СДВГ від однолітків.
Використовуйте візуальні нагадування: списки справ, дошки для нотаток, програми з нагадуваннями.
Якщо дитина постійно забуває вдома ключі, телефон чи іншу важливу річ, повісьте записку із нагадуванням прямо на вхідні двері зсередини. Включіть у повсякденний розклад аеробні навантаження: вони сприяють розвитку пам’яті (мінімальна тривалість заняття – 20 хвилин, тричі на тиждень).
Підкріплюйте запам’ятовування активним рухом. Діти з СДВГ краще запам’ятовують, якщо в процесі знайомства з матеріалом їм дозволяють рухатися – наприклад, скакати на м’ячі, крутити спіннер або жувати гумку. Одна обов’язкова умова: фізична активність має бути нескладною, яка не відволікає увагу дитини.
Щоб допомогти дитині усвідомити ваше прохання, не обмежуйтесь словами. Доторкніться до плеча дитини, подивіться їй у вічі і неквапом промовте те, що запланували. Чим більше органів чуття буде задіяно в той момент, коли ви говорите, тим більше шансів, що прохання буде почуте і зрозуміле.
Уникайте тиску. Ефект «тікаючих годинників» часто паралізує здібності дітей із СДВГ. По можливості дайте їм якнайбільше часу виконання завдання. Домовтесь про це і зі шкільним учителем: вашій дитині потрібен додатковий час з об’єктивних причин.
Розбивайте великі завдання на малі, щоб спростити запам’ятовування та зміцнити впевненість дитини.
Допомагайте згадувати. Не просто запитайте: «Що в тебе було сьогодні в школі?», а запропонуйте: «Розкажи мені про три речі, які сьогодні трапились у школі». І потім за допомогою відкритих питань допоможіть дитині перетворити ці спогади на яскраві картини, наповнені деталями.
Запитуйте: «Що ти робитимеш потім?», допомагаючи дитині згадати необхідність якихось дій і побудувати сценарій їх вчинення.
Якщо дитина збирається йти кудись за втраченою річчю, допоможіть їй проговорити весь ланцюжок дій: «Я знайду свої шпильки на столі в спальні, одягну їх, повернуся до передпокою, і ми разом вийдемо з дому».
Якщо ви шукаєте втрачену дитиною річ, попросіть її згадати про відчуття: «Де ти стояв, коли востаннє бачив свій зошит? Ти дивився у рюкзак? Які звуки ти при цьому чув? Коли шукаєте щось самі, промовляйте хід ваших думок вголос, щоб дитина могла запам’ятовувати, як це робиться.
Вивчіть, у яких місцях чи ситуаціях дитина стає особливо забудькуватою, і подумайте, як можна відкоригувати звичні патерни поведінки.
Навіть прості процеси можуть викликати складнощі у дітей із СДВГ: іноді вони просто не знають, з чого почати. Ви можете запитати: Що я можу зробити, щоб ти почав робити домашнє завдання? Важливо нагадувати делікатно, без образливих слів та тиску.
У традиційному навчальному процесі дітям із СДВГ часто не вистачає візуальних стимулів — а слів, навпаки, використовується надто багато. Щоб допомогти, запропонуйте дитині до 8 років замалювати те, що вона почув від вчителя. Старших дітей навчіть робити конспекти, які зручно перечитувати для кращого запам’ятовування. Корисно також навчитися будувати майнд-карти — їх можна використовувати не тільки для навчання, а й при вирішенні побутових завдань.
Вчителі, які працюють з дітьми з СДВГ, повинні пам’ятати, що тести та вікторини, на які приділяється мінімум часу, вкрай складні для таких учнів. Найкраще вибирати інші способи перевірки знань. Даючи дітям завдання дуже корисно показати їм, як виглядає готове рішення.
Покажіть дитині вже готовий проект і поясніть, як діяли його автори: спочатку знайшли інформацію, потім вигадали план, написали тексти, підібрали ілюстрації, намалювали заголовок, наклеїли фото та роздруковані нотатки.
Часто дітям із СДВГ буває складно багато писати. Вчителі можуть запропонувати їм листочки, у яких більшість інформації вже написано, а ключових слів залишені порожні фрагменти рядків.
Розвиваючи пам’ять у дітей із СДВГ, важливо виявляти максимум терпіння: не вганяти дитину в стрес своїми очікуваннями, не вимагати швидко вирішувати завдання чи перемикатися з однієї активності на іншу, не втомлювати багатослівними інструкціями.
Прекрасна гра для розвитку робочої пам’яті – “Я йду в магазин”. Один учасник каже: “Я йду в магазин і купую блокнот”, другий продовжує: “Я йду з магазин, купую блокнот і ручку”, третій включається: “Я йду в магазин, купую блокнот, ручку та гумку”. І так далі по колу поки хтось не зіб’ється і не вийде з гри. Спробуйте й інші ігри, наприклад, картки з картинками, які розкладають вгору сорочкою і відкривають парами.
Повсякденні ритуали
Дітям із СДВГ потрібне передбачуване стабільне середовище з мінімумом стресу. Послідовності дій, що повторюються, підвищують їх продуктивність, знижують стрес і допомагають поступово позбутися симптомів синдрому. Але освоїти ритуали таким дітям іноді буває непросто.
Щоб підвищити шанси на успіх, розробіть ритуали разом із дітьми. Для початку коротко обговоріть:
- Що таке ритуал і навіщо він потрібний? (Допомагає впорядкувати час, не забути про важливе, зручно розподілити справи всіх членів сім’ї тощо)
- Які три речі дитина хоче зробити протягом дня? (Погуляти, зробити уроки, переглянути відео).
- Як зробити так, щоб дитина не забула про ритуал? (Можливо, потрібні візуальні нагадування?)
З дітьми віком від 8 років проговоріть також:
- Як цей ритуал допоможе дитині виробити навички, які будуть корисні в майбутньому.
- Які перешкоди можуть виникнути та як їх краще подолати.
Щоб підвищити шанси на успіх, навчайте дитину планування методом SMART . Почніть з визначення довгострокової мети – досить значущою, але все ж таки досяжною (іноді вони фантазують занадто сміливо). Потім запишіть кроки до неї: по місяцях та тижнях. Визначте терміни, критерії успіху та нагороди за проходження етапів.
Пам’ятайте, що розпорядок дня має бути досить вільним і гнучким: дітям із СДВГ потрібно більше часу на перемикання між активностями, щоб уникнути стресів .
Щоб допомогти дитині закінчити одну справу і зайнятися наступною, просто запитайте: «Що робитимеш далі?»
Обов’язково залиште у денному розкладі час для ігор, відпочинку та сімейного спілкування. Не плануйте інтелектуальних навантажень на час, коли дитина щойно повернулася зі школи: їй потрібно відпочити та відновити сили, перш ніж знову навантажувати мозок. Не наполягайте на буквальному дотриманні порядку дня. Потрібно чітко розуміти пріоритети і намагатися виконувати всі найголовніші справи, але сваритися через відхилення за кілька хвилин все ж таки не варто.
Поговоріть про ваш розпорядок дня зі шкільним учителем. Якщо виконання домашніх завдань займає у дитини занадто багато часу, спробуйте домовитися про зниження навантаження, про виконання частини перевірочних робіт у вигляді тестів або ведення записів у комп’ютері (бо дітям із СДВГ буває складно багато писати від руки).
Щоб навчити дітей швидше перемикатися з однієї активності на іншу, грайте з ними у фанти/шаради, використовуйте нагадування із забавними джинглами або улюбленими мелодіями.
Раз на тиждень обговорюйте, як триває процес освоєння нових ритуалів, відзначайте успіхи дитини та стимулюйте її приймати власні рішення. Якщо дитина знатиме, що вона може змінювати ритуали так, щоб їй було зручніше, її впевненість і мотивація слідувати ритуалам підвищаться.
Фокусування уваги
Вікові норми утримання уваги — 3–5 хвилин за рік життя, починаючи з дворічного віку. Це означає, що здоровий 14-річний підліток здатний зберігати фокусування на завданні 12-20 хвилин. Але сама назва «синдром дефіциту уваги» каже, що дітям із СДВГ робити це складніше, ніж іншим.
Щоб допомогти дитині розвинути цю важливу здатність, постарайтеся з ранніх років звернутися до ігрового терапевта. Якщо такої можливості немає, подбайте про велику різноманітність рольових ігор: іграшкова кухня, перевдягання ляльок, ігри в доктора досить різноманітні, щоб дитина з СДВГ могла захопитися ними і поступово потренувати важливу навичку фокусування.
Граючи з дитиною, дозвольте їй вести перебіг гри, включати фантазію. Допомагайте, а не наставляйте. Не ставте надто багато запитань, щоби не відволікати. Але промовляйте події, відзначаючи позитивні моменти.
Дітям старше 8 років корисно пояснити, що така увага, щоб вони могли самі відрізняти та оцінювати, коли виявляють увагу та зосередженість, а коли відволікаються.
Обговоріть, на яких справах протягом дня їм складніше утримувати увагу і що можна зробити, щоб покращити ситуацію. Що відволікає? Які думки найчастіше блукають у голові, коли дитина втрачає фокус? Такі розмови можуть дати важливу інформацію батькам, а дітям допоможуть швидше навчитися ловити себе на неуважності та краще контролювати свою увагу.
Прогулянки на природі (саме в зеленій смузі, а не вулицями) допомагають покращити навички уваги: середовище там настільки різноманітне, що увага сама собою ковзає по різних об’єктах, розвантажуючи мозок і знімаючи стреси. Намагайтеся забезпечити своїй дитині з СДВГ хоча б півгодини на день на природі щодня, в ідеалі — в проміжку між школою та виконанням домашнього завдання.
Якщо дитина має проблеми з увагою на уроках, поговоріть з учителем про те, щоб пересадити дитину від вікна або прибрати зі стін кабінету зайві візуальні подразники, до яких діти з СДВГ особливо чутливі. В ідеалі в класі не повинно бути яскравих плакатів, які не належать до теми поточного уроку.
Те ж саме стосується кімнати, де ваша дитина займається уроками. Переконайте дитину якщо не прибрати візуальні подразники зовсім, то хоча б розмістити їх так, щоб вони не заважали робити уроки. Нехай все необхідне буде під рукою, щоб дитина не відволікалася на пошуки олівця, лінійки чи підручника. Поекспериментуйте з температурою та освітленням (ідеальним для концентрації є природне денне світло).
Складіть собі розклад контролю. Заглядайте в кімнату вашої дитини з СДВГ кожні кілька хвилин за формулою: 2 хвилини на рік її віку. Не говоріть багато, не ставте запитань, якщо бачите, що все гаразд. Просто скажіть: «Я просто перевірити» — і одразу йдіть, щоб не відволікати дитину від її справ. Якщо бачите, що важлива справа кинута, спитайте: Чим допомогти? — цього достатньо, щоб дитина схаменулась і повернулася до свого заняття. Тут доречно нагадати ще раз: не робіть за дитину те, що вона може робити сама! Не позбавляйте його самостійності та впевненості у власних силах.
Як уже обговорювали у розділі «управління емоціями», підключення невеликої фізичної активності допомагає дітям із СДВГ фокусуватися . Це не справжня «мультизадачність», бо робити дві складні справи одразу вони не можуть (насправді ніхто не може). Але що можна їм запропонувати, щоб краще зосередитися:
- малювати щось просте (візерунок, орнамент);
- розтягувати руками чи ногами еластичну стрічку для гімнастики;
- крутити в руках антистресову іграшку;
- стрибати на фітбол;
- жувати жуйку.
Намагайтеся переконати шкільного вчителя, що вашій дитині необхідні деякі нестандартні послаблення для тренування уваги.
Використовуйте домашні ігри для тренування уваги. Щотижня пробуйте щось нове для розвитку мозку: малюйте із зав’язаними очима, піднімайте дрібні предмети з підлоги пальцями ніг, читайте навпаки і т.д.
Поспостерігайте, в який час дня у дитини найкраще справи з увагою, і скоригуйте розпорядок дня з урахуванням цього. Запропонуйте дитині з СДВГ виконувати спочатку найпростіші домашні завдання та поступово переходити до більш складних – це допоможе їм нарощувати фокусування у процесі.
Планування та тайм-менеджмент
Дітям із СДВГ складніше освоїти ази тайм-менеджменту, ніж їхнім ровесникам, але все ж таки ви можете очікувати, що у віці 3–5 років вони можуть планувати свої дії на строк від 5 до 20 хвилин, у 6–7 років — на кілька годин , у 8-12 років – від 8 до 12 годин, у 12-16 років – до трьох днів.
Обговорюйте з дітьми планування, ставлячи такі питання:
- Яке діло для тебе сьогодні головне?
- Скільки приблизно часу воно займе?
- Як тобі зручніше стежити за часом (таймер, розклад на стіні, допомога дорослих)?
Старших дітей корисно запитати: «Які заняття можуть забрати більше часу, ніж ти припускаєш?»
Нагадування, батьківський контроль і тут допоможуть так, як описано вище. Також добре працює розбиття великих завдань на маленькі, складання покрокових планів із зазначенням часу, який, можливо, піде на кожен етап. Привчайте дитину з СДВГ до того, що робити потроху щодня — добрий спосіб реалізувати велику справу без поспіху та стресу.
Найчастіше промовляйте вголос ваші власні думки про час та планування. Показуйте дітям, як ви плануєте на день, якими засобами для вимірювання часу та нагадування про справи користуєтеся. Складіть з дитиною список занять, за якими вона часто втрачає рахунок часу. Обговоріть, що можна зробити, щоб усунути ситуацію.
Наприклад, якщо дитина читає у своїй кімнаті і забуває про час, можна перенести його книги до загальної кімнати або розмістити на видному місці будильник, який нагадає йому про час вечері.
Якщо дитина схильна до пасивної прокрастинації (б’є байдики до останнього дедлайну, а потім намагається вирішити завдання наскоком), допоможіть йому перестати боятися справи, яку потрібно зробити. Зверніть увагу на приємне почуття, яке чекає на нього після закінчення цієї справи; визнайте, що нервувати – це нормально; поясніть шкоду перфекціонізму та цінність зусиль на шляху до мети. Допоможіть дитині відмовитися від чорно-білого мислення у стилі «все чи нічого».
Якщо проблемою є активна прокрастинація, поговоріть з дитиною про пріоритети та необхідність робити важливі справи вчасно.
Використовуйте наочні розклади розпорядку дня, пишіть нагадування на дошках. Запропонуйте ці прийоми шкільному вчителю і попросіть його дати вашій дитині з СДВГ трохи більше часу, ніж іншим учням, щоб переміщатися між класами.
Стійкість
Вміння справлятися зі стресом, робити висновки з допущених помилок, переживати важкі часи і знову йти вперед — одним словом, стійкість тісно пов’язана із соціальною компетентністю. Але дітям із СДВГ складно розпізнавати почуття інших людей, правильно тлумачити мотиви чужих вчинків, розбиратися, хто головний, а хто ведений у конкретній життєвій ситуації, оцінювати свої здібності та підтримувати внутрішню мотивацію.
Щоб допомогти розвинути стійкість, батькам доведеться засвоїти установку на розвиток та навчити цьому свою дитину.
Установка на розвиток – такий спосіб оцінки дій людини, в якому пріоритетними показниками вважаються докладені зусилля, перспективи розвитку та будь-який прогрес.
На іншому полюсі знаходиться система, в якій якості та здібності вважаються вродженими і такими, що не піддаються розвитку. Якщо ви помічаєте, що дитина з СДВГ схильна пасувати перед труднощами зі словами: «Мені цього просто не дано», ваше завдання змінити його сприйняття.
Щоб розвинути стійкість, потрібно добре знати схильність дитини та пропонувати їй розвивати наявні здібності. Чим більше дитина намагається зробити сама, тим більше вірить у свої сили. Дайте йому можливість здобувати маленькі перемоги та пишатися собою.
Заохочуйте дитину освоювати нове, вірте в її здатність впоратися з будь-яким завданням (у своєму темпі), підкреслюйте успіхи, підтримуйте у важкі хвилини, дайте йому простір для розвитку і не поспішайте кидатися на допомогу, навіть якщо вона просить.
Якщо п’ятирічка просить зашнурувати черевики, найкращою відповіддю буде: «Це ти можеш зробити сам».
Якщо трапляється невдача, хвалите за те, що було зроблено добре, і висловлюйте впевненість, що наступного разу все вийде краще. Нагадуйте, що мозок росте до 25 років — отже, з кожним днем шанси на перемогу покращуються.
Улюблене слово батька, що підтримує: «поки що». Він каже дитині: «Ти не можеш із цим впоратися ПОКИ» — і надихає вірою у майбутні успіхи.
Допомагайте дитині в будь-якій ситуації бачити плюси та мінуси, успіхи та невдачі, спонукайте шукати нестандартні рішення та нові способи самореалізації. Чим більше гнучкості, чим ширша картина — тим вища стійкість та шанси на успіх.
Дорогою розвитку стійкості неминучі сумніви, страхи і навіть сльози. Зберігайте впевненість у здібностях своєї дитини, але не знецінюйте її почуття. Виявляйте емпатію, пояснюючи, що його негативні почуття зрозумілі та природні, але незмінно висловлюйте впевненість, що він зможе йти вперед і досягати успіху.
Для такої спільної роботи над стійкістю потрібен непоганий емоційний контакт. Ви повинні бути справжнім другом своєї дитини — підтримуючою, компетентною, терплячою. Зберігати близькі та довірчі стосунки з дитиною – головна мета батька. Якщо такого контакту немає, нагадайте собі, що дитині з СДВГ не так просто підтримувати теплі стосунки з будь-ким: заважає і погана пам’ять, і здатність фокусувати увагу. У міру того як ви справлятиметеся з симптомами СДВГ, ваші відносини будуть покращуватися. Постарайтеся щодня розмовляти з дитиною, спонукайте її більше говорити, а самі уважно слухайте, щоб зрозуміти, що засмучує та радує її, про що вона турбується і у що вірить.
Раз на тиждень обговорюйте перемоги та виклики, з якими зіткнулася ваша дитина. Найчастіше обговорюйте події з життя, біографії героїв кіно та коміксів — у кожному є приклади злетів і падінь, які будуть цікаві вашій дитині. Він побачить, як можна робити висновки з невдач і перетворювати слабкості на точки зростання.
Діти з СДВГ можуть відчувати труднощі з конкретними функціональними навичками, але вони чудові спостерігачі. Показуйте приклад стійкості своєю поведінкою, і їм буде легше навчитися цього важливого вміння.
В добрий шлях!
Виховання дитини з синдромом дефіциту уваги та гіперактивності — складне завдання та велика праця. Однак знаючи, що залучення батьків — ключовий фактор успіху, ви, безсумнівно, впораєтеся з усіма викликами.
Час працює на вас. З кожним днем мозок вашої дитини стає більш досконалим, потрібні навички поступово закріплюються, і все менше залишається часу до того моменту, коли ви з гордістю спостерігатимете за його успіхами у дорослому житті.
10 найкращих думок
1. Синдром дефіциту уваги та гіперактивності – серйозна особливість розвитку , пов’язана з уповільненим дозріванням префронтальної кори головного мозку.
2. Приблизно половина дорослих, яким у дитинстві ставили діагноз СДВГ, нічим не відрізняються від людей, які зростали без діагнозу.
3. Розвиток конкретних функціональних навичок у дітей із СДВГ допомагає повністю виправити порушення поведінки.
4. Діти з СДВГ мають труднощі із запам’ятовуванням нового матеріалу, збереженням уваги , вони можуть бути забудькуватими і запальними.
5. Інтелектуальні та творчі здібності не страждають від СДВГ. Але дітям із цим діагнозом буває важко виявити свої найкращі якості.
6. Залучення дитини до створення ритуалів, ігор та розкладів, корисних для боротьби із симптомами СДВГ, підвищує шанси на успіх.
7. Гнучкість, креативність та підтримуюче середовище приносять дітям з СДВГ набагато більше користі, ніж строгість та обмеження.
8. Батьки повинні займати активну позицію у взаємодії зі школою , пояснювати педагогам особливості розвитку своєї дитини та пропонувати рішення.
9. Щоб дитині з СДВГ було легше повірити в себе, дайте можливість помилятися і бути самостійною.
10. Батькам дітей із СДВГ треба пам’ятати, що їхня мета – виростити щасливу і здорову людину , а не підігнати свою дитину під деякі стандарти.
Читайте саммарі книги Ес Джей Скотта «SMART-мети. 10 простих кроків до ваших цілей у кар’єрі та особистому житті» .